на полiгонi

НА ПОЛIГОНI
Нас трое суток мучили в вагонi…
I трое суток з нас нiхто не спав,
Ми знали те, що знов на полiгонi
Сезон важких випробувань настав.

Так, час настав… Всi вибiгли з вагону,
За ними й я собi пiшов у слiд,
I ще до ранку витягли колону,
Чекали нових, ще незнаних бiд.

Колона рушила. Пустиня знову
Вiд зимовоi спячки ожила,
Та з нас нiхто не вимовив нi слова,
Здавалось, що пустиня не жила.

Холодний вiтер плакав у колючках,
Снiг iз дощем обличчя забивав,
Сидiли на машинах ми по - кучках,
Вiд холоду ховались, хто як знав.

Нам говорили: тут життя – малина,
Тут сонця бiльше, навiть довший день!
I голову поклав я на колiна,
Якому дурневi повiрив, пень?

Вiд холоду колiна защемiли,
А пальцi на руках немов граблi,
Та всi мовчать, немов би понiмiли,
А що ти скажеш «Iм» - «вони» в теплi.

Щеб пак, в «них» всi машини добре критi,
В них там тепло i щедра благодать,
Самi свiженькi, чистi, пуза ситi,
Не офiцери – нелюди сидять.


Вони хiба тепер тобi повiрять,
Що ти не робот, тоже хочеш спать,
А щось не так – до тебе зуби шкiрять,
Як сатана на грiшного кричать.

Цей полiгон нiколи не забудеш,
Цей полiгон хороший дав урок,
Тут вже по кроках про людину судиш,
Бо кожного на полi видно крок.
травень 1974 року.