Десь у гаю зозуля закувала... Iгор Волощук

Оригінал:


Десь у гаю зозуля закувала,
Відволікала від усіх думок…
В народі кажуть – роки рахувала,
Шукаючи їх десь поміж зірок…

Чомусь, сьогодні, запізнився ранок,
Загрався босоногий у росі…
А перший промінь вже стрибнув на ганок,
А потім у квітник і на кущі…

Нагнавши тінь похмуру із подвір’я,
Будити став і зазирнув в вікно,
Співали птахи, а пахуче зілля
П’янило наче молоде вино.

Старенький образ у кутку всміхнувся,
Прикрившись українським рушником,
Гукнула мати: «Бачу вже проснувся?»
В кімнаті пахло хлібом й молоком…

Рябу корову досі пам’ятаю,
Для бабці Юлі кращої нема…
Біля воріт її із братом зустрічаю,
Несе малим дійничку молока…

А ось майстерня, йдуть сюди онуки…
Старий Петро тут завжди працював
Я згадую ці працьовиті руки…
І посмішку, яку нам дарував…

Там батько щось лаштує у коморі,
Шуткує і сміється - він такий…
І поросята хрюкають в оборі,
А у сусіда Петьки – кінь гнідий…

Матуся мовчки прибере в світлиці,
Покличе своїх хлопців на обід,
А на деревах горобці й синиці ,
Про щастя прощебечуть на весь світ.

Дивлюсь на образ, все мені наснилось
І нагадало про щасливу мить…
Я хочу щоб усе це залишилось!
Бо у колисці вже онука спить…

Десь у гаю зозуля закувала,
Відволікала від усіх думок…
І нову долю щедро дарувала,
Шукаючи її поміж зірок…
© Ігор Волощук 2014


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


А в рощице кукушка куковала,
Отвлечь стараясь нас от прочих дум…
В народе бают, что года считала,
Где между звёзд рассыпал их колдун…

Рассвет сегодня всё не кажет личико:
Там заигрался, где следы росы…
А первый лучик прыгнул на крылечко,
А после на цветник и на кусты…

Потом тень мрака выгнал он с подворья,
Будить всех стал и заглянул в окно,
Запели птицы, ароматом зелень
Пьянила, словно свежее вино.

В углу и образ старый улыбнулся,
Прикрывшись украинским рушником,
И мать окликнула:
«Уже проснулся?»
И пахло свежим хлебом, молоком…

Корову нашу взглядом привечаю:
Для бабы Юли лучшей нет пока…
Её я с братом у ворот встречаю:
Несёт малы'м подойник молока…

Вот мастерская: здесь толкутся внуки…
Тут старый Пётр работал до зари.
Натруженные вспоминаю руки,
Улыбку, что нередко нам дарил…

Отец, всё что-то мастеря в каморке,
Пошутит, засмеётся – он простой…
И поросята хрюкают за створкой,
А у соседа Петьки – конь гнедой…

И мама молча приберёт в светлице,
Мальчишек созывая на обед,
А на деревьях воробьи, синицы
О счастье прощебечут на весь свет…

Смотрю на образ: всё во сне сбывалось,
Напомнив про счастливый каждый миг…
Хочу я, чтоб таким  и оставалось!
А в колыбельке там  и внучка спит…

…Кукушка в роще вновь закуковала,
Невольно намекала на вопрос…
И новою судьбою одаряла,
Её искала в россыпях из звёзд…