І жінка - маків цвіт, і донька намистинка.
І весь ти «на понтах» хоч сяк і так крути,
Та бачу по очах: зламалася пружинка.
Годинника сумління не можеш завести.
Чи ключик поржавів,чи від напруги стерся,
Чи ти ледачкував,чи пнувся вище всіх,
Чи в самоту свою негадано уперся? –
Сумління ж бо захрипло невчасно,як на гріх.
Ти ж так колись умів видзвонювать завзято
І сповіщать світи про долі дні ясні.
А нині розгубив чуття своє крилате
І вже твої пісні холодні й мовчазні!
I жiнка - макiв цвiт, i донька намистинка
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2017
Свидетельство о публикации №117102102696
Свидетельство о публикации №117102102696
Рецензии