Яблоки спелые пусто так бьются об землю,
твердо и глухо об землю стучат зеленцы.
Выстелил Бог предковечный суникою стелю*,
ягоды яркие яро, как слезы, текут по щеке.
Слезы иль кровь? Иль бессонница? Или же бредом
белая явь побелела: нету тебе
и ни на небе ни в пекле дороги, чтоб ею
стать бы и жить и время растить на холме.
*стеля - потолок
Яблука стиглі так порожньо б’ються об землю,
гупають глухо об землю тверді зеленці.
Вистелив Бог предковічний суницями стелю,
яро ягоди ярі, як сльози, течуть по щоці.
Сльози чи кров? Чи безсоння? Ачи маячнею
біла збіліла ява: немає тобі
ані на небі ні в пеклі дороги, щоб нею
стати і жити і сіяти час на горбі.
397. Василь Стус. Яблоки спелые пусто так бьются о
© Copyright: Алёна Агатова, 2017
Свидетельство о публикации №117101910689
Свидетельство о публикации №117101910689
Рецензии