Мо1 сумн1ви 1 страхи

Не знаю, чи варто мені
тягнути цю справу далі?
І ніби вдається як слід,
та все-таки чогось не вистачає.

Логіка моя завжди працює
і фантазію чомусь перемагає.
У творчості не має того бути,
тому мене це зупиняє.

Мене дратують критика і похвала,
особливо від тих, хто не вміє.
Хай вони сядуть на свої місця
і до мого життя хай не лізуть.

Якось з тим впораюсь сама.
Не їм казати, що мені потрібно.
Сама з*ясую, до чого є талант,
і до якої галузі я здібна.

Сумнівів у мене повно,
бо не дуже впевнена в усьому.
Не розумію, що насправді добре
і краще жити допоможе.

Мені складно вибрати своє,
не хочу всіх копіювати.
Той те зробив, таке вже є,
лише я вічно повзу ззаду.

Я втомилася від існування,
мучать байдужість і злість.
Захотілося жити нормальне,
але страх усі бажання їсть.

Страшно щось нове почати,
бачити нових людей навколо.
Страшно до всього звикати,
коли скрізь повно чужого.

Як перебороти ті страхи?
Хто мені це пояснить?
Як не пропасти через них
і гідно все життя прожить?

Таких людей, на жаль, нема.
Усі колись чогось боялись.
Видно, маю впоратись сама,
щоб ні про що не шкодувати

©Тамара Цегельнюк
27.09.2017