Хто старе згадає…
Ні, я брахманом, друже, ніколи не буду,
бо навіщо потрібен мені неземний абсолют.
Що для мене, простої людини, твій Буда?
Ще один ланцюжок із численних кайданок і пут?
Не лякає й юродивість, друже блаженний,
вже давно звик я правді-жебрачці дивитись в лице.
Сам життя все прожив я немов навіжений,
бо язик - ворог мій, хай налився б гарячим свинцем…
Та не треба гнівить лицемірством лиш Бога,
у останні часи в нас у кожного правда своя.
Ти провів мене гостем тоді до порога,
не забуду твій хліб і солоні слова твої я.
15.10.2017
Кто старое помянет...
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117101509937
Свидетельство о публикации №117101509937
Рецензии