Художниця вправна

Спочатку приходить спокуслива осінь,
Яскрава, барвиста, вимоглива досить.
Не встоїть ніхто перед тою красою
І дівка це знає з рудою косою.
Вона розпускає медове волосся,
В них потім вплітається сивенька просідь.
Спочатку  зваблива, у гарнім вбранні
Красується й сяє у вимірі днів.
Художниця вправна малює картини
І кожна шедевр і отак щохвилини!
То хустки червоні на клени набросить,
А то задощить і сльозами голосить.
А зранку блищать діамантами роси,
Частіше багать вже димлять папіроси,
В них спалюють листя, минулого згадки
І осені-дівки колишнії спадки.
Втрачає потроху, щодня і щомиті
Свій імідж і шарм і несе тільки збитки.
Старіє невпинно, марніє, дурніє...
Медове волосся тьмяніє, ржавіє,
Аж от починає до ніг припадать
І голі дерева од вітру дрижать.
Голісінька, сіра, в калюжах і боса
Вона порятунку ні в кого не просить.
Вона помирає і тільки-но плаче,
Це значить, зима до нас верхи вже скаче.