Мiсяць на небi

Сьогодні на сторінці фейсбук у Андрія Окари, послухав  українську народну пісню «Місяць на небі зіроньки сяють»  у виконанні Белли Руденко і Дмитра Гнатюка і прочитавши один коментарій Фелікса Желєзного:  «Вот как надо петь!!! .. а  сегодня, одни прыгуны и жопокруты безголосые!»  я подумав.  Нам би отак усім  научитись не співати задушевно і щиро, а просто научитись жити. Просто  жити і любити один одного як співається у цій пісні. А хіба вже так багато для цього потрібно?  Мабуть - ні. Та мабуть і багато потрібно, коли  ніяк  не можемо за чотири роки «звести людей» до якогось спільного знаменника і все продовжуємо і продовжуємо враждувати. Переконаний в тому, що для оцієї пісні не потрібно  і перекладу  ні на російську мову, ні якусь іншу. Таку пісню люди просто співають, просто слухають і разом з нею мріють  про щось саме найкраще.   І знаєте про що я іще подумав? Я подумав про тих невідомих авторів  які цю пісню, цей шедевр зробили.  Адже ми їх зараз не знаємо, і до нас їх  ніхто не знав і після нас також ніхто їх не буде знати, а пісня то живе і завжди буде жити! От би і нам  усім отак научитись  робить добро людям  і не піклуватись  про те чи залишимо  ми в  історії  свій слід чи не залишимо.
Нагадую іще раз текст «Місяць на небі» українська народна пісня у виконанні Бели Руденко і Дмитра Гнатюка.
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує серденько мре.

Ця пісня мила, ця пісня люба,
Все про кохання, все про любов,
Як ми любились тай розійшлися,
Тепер навіки зійшлися знов.

Ой, очі, очі, очі дівочі,
Темні як нічка ясні як день,
Ви ж мене очі, плакать навчили,
Де ж ви навчили зводить людей.