Це було так: немов би прагнеш теплоти
А всюди лід, нема кому прийти на допомогу
І день і ніч півкрок до самоти
Ти робиш, та вернутися шукаєш змогу
І ось нарешті в серці зрозумів
Що ти серед безкрайньої пустелі
Куди тут йти? Де тут шукать полів?
Ти є й пісок - нема над головою стелі.
Спочатку побродив, а згодом - на коліна
Твоя душа, нарешті, заволала щиро
Ці сльози на очах - Йоанн прагне почину,
Щоби полити дерево, яке приносить миро.
Це лиш початок - це вологая земля
Туди насіння засіває Господь-Вчитель,
Йому рости, потім пускать гілля
Що осягає вічную обитель.
Цього не видно в рукотворних храмах,
Там лиш ікони плачуть дивлячись на нас
Але я знаю: серед ночі плачуть мами
За рідними: зустрітися настане час?
Чи ми іх втратили навіки?
Ті що раніш від нас востаннє
Дихнули вітер, закриваючи повіки
Покинули свої земні бажання...
Предтеча
© Copyright: Евгений Марилев, 2017
Свидетельство о публикации №117101306306
Свидетельство о публикации №117101306306
Рецензии