Остання дорога
Замітає час дорогу мами,
Що в останню путь її вела,
Що роками, пещена вітрами,
Нам із нею рідною була…
Ця дорога, вулиці і хати,
Бересток старезний край села…
Прожила й лишила так багато,
А туди нічого не взяла…
І тепер короткою дорога
Простяглася мамі за село
Від низького рідного порогу,
Де всього в житті оцім було.
Залишає все: і двір, і хату,
Їй байдужі діти і рідня..,
І лише печалі колихати
Буде хата втомлена щодня.
Тільки туга криками до болю
Тепер душу навпіл розрива.
«Нащо розлучились ми з тобою?...»
А кругом мовчання курява…
Той останній шлях.., такий тривожний,
Дощ весняний краплею зросив…
Написати б долю її можна,
Та занадто ламаний курсив…
Прожила, пробігла, наче полем,
І навік залишила село...
А тепер печаллю, чорним болем
В душах рідних горе зацвіло…
Автор Тетяна Лісненко
Последняя дорога
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2017
Свидетельство о публикации №117101305795
Свидетельство о публикации №117101305795
Рецензии