Донеччина - Шепотiла менi, росою омита трава..

(2014 – 2017 р.р. - вічна пам’ять усім загиблим матерям та їх вбитим діточкам…)

Шепотіла мені, росою омита,
Духмяна трава…!
Що у тих вільних степах, 
Там, де я народився…,
Схована доля моя!

Бо той край…, немов рай!
Там золотом вкриті пшеничні поля.
І Діва Марія…,  його ніжно…,
З любов’ю цілує,
Як рідненьке своє Немовля!

Там променеві стежинки
Мерехтять над водою вночі.
І де,  над дзеркальній  рікою,
Колискові лунають…,
Українські співучі пісні…

І в тім місячнім сяйві…,
Що в чарівних казках відчуття!
Як тоді…, у далекім дитинстві,
Ніби знову,  мене обіймає
Материнська ласкава рука…

Рідна Неня  моя, берегиня,
Там лишилось моє все життя!
Твій   мудрий погляд, і очі…,
В них блакить з теплотою …!
Щире серце й  відкрита душа…
Я так сумую, Мама,
Завжди за тобою!
Чому тебе рядом
Немає…, зі мною?
Куди...  і навіщо…,
Так рано пішла?

А всесвіт навколо,
Як той килим…, в зірках!
З них, стібками, сплела
Безкінечність на Небі  -
Чумацьку  дорогу…! 
 І де…, в тих світах…,
Богородиця Мати -  Земная…,
За нас, грішних…, 
До Бога благає…

Шепотіла мені у тому лузі,
Квітами вбрана, трава…
Ось той зоряний шлях,
Що у вічність  блаженну…
Вона там…, в тім далекому краї!
Туди твоя мама пішла… 

09.10. 2017 рік