Донеччина - Шепотiла менi, росою омита трава..

(2014 – 2017 р.р. - вічна пам’ять усім загиблим матерям та їх вбитим діточкам…)

Шепотіла росою омита,
Духмяна трава,
Що у вільних степах,   
Там де я народився,
Схована доля моя!

Бо той край…, немов рай,
Там золотом вкриті пшеничні поля!
Його Діва Пречиста
З любов’ю цілує…, 
Як рідненьке своє Немовля!

Там променеві стежинки
Мерехтять над водою вночі.
І де над дзеркальній рікою
Колискові лунають…,
Українські співучі пісні…

І у тому...  місячнім сяйві,
Що в чарівних казках відчуття!
Як тоді…, у далекім дитинстві,
Ніби то знову мене обіймає
Материнська ласкава рука…

Рідна Неня моя, берегиня,
Там лишилось моє все життя!
Мудрий погляд і очі твої…,
В них блакить з теплотою!
Щире серце й відкрита душа!
Я так сумую, Мама,
Завжди за тобою!
Чому рядом немає
Тебе…, із-зі мною?
Куди…  і навіщо
Так рано пішла?

А Всесвіт навколо, -
Що килим в зірках! 
З них стібками сплела
Безкінечність на Небі -
Чумацьку дорогу.
І де…, в тих Світах,
Богородиця…,  -  Мати Земная,
За нас грішних
До Бога благає…

Шепотіла мені в тому лузі
Квітами вбрана, духмяна трава:
«Ось той зоряний шлях,
Що у вічність блаженну,
Вона там…, в тім далекому краї!
Туди твоя Мама пішла…

09 жовтня, 2017 рік