Звивала я колись вінки барвисті,
Зі сміхом їх пускала по воді,
А річенька кудись-то бігла, чисті,
Мої думки були і ми були тоді
Такими щирими немов ота дитина,
Усе бажання було обійняти,
І все хотілось бігти, бігти, геть пішла ота година,
Ніяк не хоче бо до нас вже повертати.
А ми дорослі, я вже не підхожу,
До того що колись мені було цікаво,
Я іншого чогось-то дуже хочу,
Бо я його по голосу і по очам впізнала.
Звивала я колись вінки барвисті,
Зі сміхом їх пускала по воді,
А зараз,зараз з листя я плету вінки осінні,
І їх несу лише тобі, тобі.
Звивала я колись в нки барвист
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117100903663
Свидетельство о публикации №117100903663
Рецензии