Мої слова тебе вже не шукають,
Знаю, нам разом по житті не йти,
Але чомусь печаль, сум серце крають,
Душі нелегко оцю біль знести
Свої слова за вітром відправляю,
В простір буття і простір каяття.
Кохання нещасливим не буває—
Бо вічність то! І все наше життя!
Своє кохання я не забуваю,
Хоч тепер часто воно сум несе.
Але хто-хто, а я ж то добре знаю,
Тебе кохала лиш понад усе!
Тепер думки у простір відправляю,
Сенс в тому їх, що ти для мене — все!
Чи довго буде так, сама не знаю.
Долю прошу — хай спокій принесе.
Кохання
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2017
Свидетельство о публикации №117100903444
Свидетельство о публикации №117100903444
Рецензии