не вміти прощати то є безжальна ноша
найважча і божевільна таку ще треба знайти
і бідний-нещасний отой листоноша
що має те щастя нести
я ношу і важче кивнеш ти зухвало
і скажеш посланцю піти
неквапно й раптово в далеким просторі
зникають його сліди
вже пізно змінити консенсус не буде
просто собі іди
така радикальна брутально-банальна
жінка мета без мети
і в темряві ночі нечутних овацій
малюєш його портрет
зітхає тривожно і марить тобою
примарний отой силует
ти маєш удосталь манери і грацій
погорди і ціну собі
на сотні республік й мільйон федерацій
говорить образа в тобі
не вмiти прощати
© Copyright: Надежда Шершун, 2017
Свидетельство о публикации №117100910079
Свидетельство о публикации №117100910079
Рецензии
