Вриваєшся в мій фатум буревієм
і створюєш немислимий хаОс,
аби потому жить роками в мріях
про те, що поміж нас не відбулось...
Хоч я подеколи воюю з ними,
та досі мрії знищить не змогла,
вони словами повняться твоїми,
святими оберегами від зла...
А відстані і час, обставин гальма,
жагу умножують мою в рази
намріять море, височенну пальму,
бажання, що хитають терези
і нас, закоханних уперше, наче,-
Адам і Ева... голі ще... в Раю...
Прекрасні мрії... то чого ж я плачу
і в тих безгрішних нас не впізнаю?..
Мрii
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117100507329
Свидетельство о публикации №117100507329
Рецензии