Нiчнi жахiття Припятi

Пиячити аж допоки не прийде старість
з обличчям того хто вилаяв хвойду
хіба ти не знала , що біль вуста має?
Це вона стоїть у сутінках в переході

а я все ще пиячу, ковтаючи блакитне небо
у пастці своїх вражень, де я - маленький хлопчик Фредді Крюгер
де кожна людина - це новий Андроїд
де коли замерзаєш не почуваешь геть руки
ні свої, не чужі , ні долі
ані навіть планети

-Агов, то що, забухаємо? І тоді, можливо, мені насниться Прип'ять
ми разом будемо блювати з 16 поверхівки
-чуєш, місто дихає, немов навіжений хіпі?
даремно , що замість серця у нього бруківки квітень

небо - випране простирадло моєї надії
- ще ковток, чи, можливо, ти згодна без презерватива?
ти здивована, що на мене чари вже не діють?
вітер червоний ліхтар немов цноту зірве

Чорні птахи бажань на долонях розквітнуть
врізавши троянд у хащах сноведінь
ти мою голову відвезеш до Відня,
як у найкращих думок труні

Прип'ять цілує з язиком, по-французькі, з присмаком крейди
Сіра скеля людей скотилась до долу життя
я усю твою кров здам на наявність секретів
а потім нитками доріг тебе зашию я