Притулок серця - дім моїх батьків,
Де човник пам'яті гойдає мене тихо,
Це край казок, ляльок, дитячих снів,
Де не живуть ані біда, ні лихо.
Тут завжди я дівча, донька мала,
Матуся - молода, живий ще тато,
І, скільки б років не пройшло б, де б не була,
Сюди тягнуся серцем я завзято.
Тут ми з сестрою бавимося вдвох,
"Виховуємо" їжаків і черепаху,
Не знаючи ані турбот, ані тривог,
Ми в очі дивимось життю без страху.
На тренування разом біжимо,
Так мріємо майстрами спорту стати -
Як кадри чорно-білого кіно...
Як було б добре у тім часі побувати!
Куточку пам'яті про добрі ті часи!
Хай оминають тебе смутки й лихо!
Обличчя рідні тут і рідні голоси,
Ви тиха гавань і одвічна втіха!
м. Донецьк, 04.10.2017
Притулок серця
© Copyright: Виктория Барановская, 2017
Свидетельство о публикации №117100407535
Свидетельство о публикации №117100407535
Рецензии
