Осінь хай не йде
По стерні колючій бродять мавки босі,
Вітер їх наївно в леті перейма.
А з-за саду пізня непрохана осінь
Поглядом холодним всесвіт обніма…
Холодно і жарко від її мовчанок,
Тільки дощ порушує тишу уночі.
Та дуби старезні, замість колисанок,
Жалібно поскрипують в жовтня на плечі…
З шовку й оксамиту в осені сорочка,
Та нема там гладі й хрестиків нема.
У душі закоханій, в тихому куточку
Біль душевний гніздиться, плаче крадькома…
І печаль розгойдує берестів тужіння..,
Скільки тої туги жовтень вилива!
Золота, говориться, ця пора осіння,
Та мене не радують ті терпкі слова.
І нехай ще осінь подріма за садом,
Листя пофарбує – жовте на руде.
Привітаюсь тихо я із листопадом,
Та до мене осінь в душу хай не йде…
Осень пускай не идет
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2017
Свидетельство о публикации №117100307580
Свидетельство о публикации №117100307580
Рецензии