Концерт для подсолнухов. -укр

Мій давній соняховий концерт.

Я йшов червневим ранком, душа була сама.
В полях навкруг нікого, окрім рослин нема.
Я ніс лише гітару, бо в амплуа співця
був на розкопках друга, сарматського знавця.
І раптом – чи почулось, чи, дійсно, мовив хтось:
«А ну, зіграй нам, друже, і заспівай нам щось!»
Праворуч - лісосмуга, ліворуч - вітерець
по соняхових джунглях гуляє, хай їм грець!
Зирк у рівчак, - нікого, над ним - лише пеньок,
немов стілець на сцені, чекає пісеньок.
Тож сів, - а що робити? Дивлюсь, як, стоячи,
завмерло з півмільйона уважних слухачів.
Чим, думаю, потішу їх вуха золоті?
Мабуть, тим, що співаю собі на самоті.
«Гей, небагато треба...» над полем попливло.
Про двох Микол бабуні (мого ще не було),
про долю чоловічу, що йде навстріч вікам,-
співав і заздрив давнім мандрівним співакам,
які щодня співали степам, лісам, ланам, -
цим слухачам від Бога, потрібних конче нам.

01.10.2017

Подстрочник.

Я шел июньским утром, душа была сама.
Вокруг, в полях никого, кроме растений, нет.
Я нес только гитару, поскольку в амплуа певца
был на раскопках друга, знатока сарматов.
И вдруг - то ли послышалось, то ли, действительно, произнес кто-то:
"А ну-ка, друже, сыграй нам что-нибудь или спой!"
Справа от меня - лесополоса, слева -ветерок
гуляет по джунглям подсолнечника, возьми их нелегкая!
Глядь в придорожную канаву - никого, над ней лишь пенек,
как будто стул на сцене, ждет песенок.
Сажусь, - что тут поделать? Смотрю, как, стоя,
замерли около полумиллиона внимательных слушателей.
Чем, думаю, потешу их уши золотые?
Пожалуй, тем что часто пою наедине.
"Гей, небагато треба..." поплыло над полем.
Про двух бабушкиных Микол (моего тогда еще не было),
про долю мужскую, что идет навстречу векам, -
пел и завидовал давним странствующим певцам,
которые каждый день пели степям, лесам, нивам, -
этим слушателям от Бога, крайне нам необходимым.