Заграли скрипки – слухає Поет
Поезію дібров, гаїв, лісочків,
І пахне медом із троянд букет,
І він милується красою пелюсточків,
Замовкли скрипки – і настала німота,
Природи стан убогий і самітній,
Неначе осінь. Скрипка помира,
І хочеться пейзаж жаліти бідний.
Де звуки? Чом не грає музикант?
Смичок в опущеній руці тримає,
А він не просто виконавець-дипломат,
На сцені не руками – серцем грає.
Поет підгледів фарб музичних тон,
А потім скрипки жадібне звучання,
Коли печаль людська впадає в сон,
То замість музики у відповідь мовчання.
14.11.2012 р.
Скрипки
© Copyright: Сафие Гасанова, 2017
Свидетельство о публикации №117100106283
Свидетельство о публикации №117100106283
Рецензии