У безкінечній повсякденній метушні
Телефонуємо лиш час від часу мамі.
Затим караємось, вклоняємось труні,
Бо не уникнути безжалісної драми.
Буває в час цвітіння юної весни,
Чи в завірюху із колючими снігами,
Чи в літню спеку, може й пізно восени –
Ідуть у вічність від дітей назавжди мами.
Їм вдячність і уклін за цінний скарб – життя,
Допоки мама є у нас, ми завжди діти.
А щоб не скніло запізніле каяття,
Поїдьте до матусі разом порадіти.
Переступіть з любов’ю батьківський поріг,
Ласкаво так зверніться щирими словами,
Котрі з дитинства в серці кожен приберіг…
І ви побачите щасливі очі мами.
Поспiшайте до мами
© Copyright: На Манжетах Вишиванки, 2017
Свидетельство о публикации №117092902996
Свидетельство о публикации №117092902996
Рецензии
Чудовий вірш. Тільки для мене незнайоме слово "скніло", у перекладачі на російську не знайшов.
Анатолий Миронов 3 06.02.2026 15:29 • Заявить о нарушении
Анатолий Миронов 3 06.02.2026 15:29 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.