Поету затемно в буденнiм його павутиннi
Здається даремно життя дарувалось людині.
І зашморг - задуха сильніше вже душу стискає,
І поночі в світі,і виході,наче немає.
Поет відсуває той морок словами від себе
І серцем шукає скориночку синього неба.
Пошиємось в друзі. Разом розгребем баговиння.
І в сірій напрузі проявиться Боговидіння.
Душа-росяниця стече у слова недаремно
Жадана жарптиця покличе у щастя таємне.
І ти призабудеш гарчання людей і їх кпини.
Душею прибудеш в Поезію на іменини.
А світ чортихнеться: - Дивися,даремно топтали.
Життя усміхнеться: - Із попелу вкотре постала.
Свидетельство о публикации №117092804663
Можливо, потрібно відтяти?
Та де ж тоді брати для рими слова?
Ні, краще хворіти-страждати.
Є теми, сюжети, натхнення дзвінке,
Пегас аж копитами креше.
Тож час відправлятися з ним у піке,
Роблю це, повірте, не вперше.
Попереду маю незвіданий світ.
Хвилююся знову та знову.
Вперед, мій Пегасе, до вищих орбіт,
Лише не згуби десь підкову.
… Здається, змирилася з цим голова,
З’явилось бажання творити.
Що ліки-пігулки? Нікчемна трава,
Коли ще так хочеться жити.
Нехай поетам буде незатемно
І їм не треба буде пити копацил...
З найкращими побажаннями здоров'я і творчості Б.В.
Бурчак Ворожбянский 28.09.2017 17:20 Заявить о нарушении
Валентина Кондратенко 2 28.09.2017 17:34 Заявить о нарушении