Пiсня для нього

До чего приставучая женщина!
Исаня  Ус открыл глаза, разомкнул ладони, встал с колен.
Битый час он пытался сидеть в позе лотоса. Но муравьи постоянно залезали в семейники, поэтому пришлось надеть штаны и помолиться. Молитва была страстная. Несмотря на это, мертвецки пьяный суккуб продолжал спать на диване. Так как Исаня не собирался поддаваться этому сомнительному соблазну, он всегда держал под рукой бутылочку спирта. Раз - и суккуб на диване. Но в минималистически строгой жизни Исани не предполагалось второго дивана, чем в силу зловредности и пользовался суккуб.
Под утро приснился общественный туалет на живописнейшей горке. Туалет дверей не имел,  можно было насладиться несколькими процессами сразу. Только Исаня собрался выдохнуть "фух", как вспомнил, что это сон и открыл глаза. Он хотел поскорее сунуть ноги в тапки, однако обнаружил препятствие. На пути к тапочкам кто-то лежал…Исаня обнимал этого кого-то очень крепко. Самое удивительное, что и кто-то и сам Исаня были совершенно голыми. Исаня несколько секунд недоумённо моргал, пытаясь хоть что-то вспомнить. Но последнее, что он помнил, было то, что он снимал трусы, чтобы вытрусить из них  муравьёв, которые набились туда во время сидения в лотосе. Исаня  начал шарить рукой в поиске трусов и случайно наткнулся на выпуклость, от прикосновения к которой Исане стало очень жарко, так как это была по форме грудь женская. Делать было нечего. Пришлось ажурно перелезть через тело. Прикрывая эклерчик, Исаня побежал к тумбочке за трусами. Тумбочки на месте не оказалось. Бедный Исаня схватился за голову! Как же он забыл, вчера он выбросил все свои оставшиеся от предыдущей чистки вещи в мусоропровод. Месяц назад Исаня выбросил шкаф со всем гардеробом. Он был настолько рад своему поступку (так как это было непросто, ведь одевался Исаня исключительно в Кальвин Кляйн. Каждая вешь была произведением искусства. Исаня вспомнил свой любимый костюм, а трусы!!!)
Тогда Исаня оставил  штаны и несколько футболок с трусами. Все это сложил в тумбочку. Вчера он решил избавиться и от этого хлама, который отделял его от заветной Нирваны, психанул – и выбросил тумбочку вместе с последними пожитками. Распрощаться с семейниками, которые шила ему мама из сатина в детстве, он не решился. В последнее время он настолько исхудал, что теперь они ему были в самую пору.
***
- Senorita, you are cheater.
- Сеньйорито, Ви махлюєте, - голосом синхронного перекладача видав суккуб, не розплющуючи очей.
- Mira, amiga, entonces…
- Prego, padre, я випила Еголанзу і спатиму до вечері.
- Вечеря…А хто її готуватиме, голубко?
- Ти, - на секунду очі на пів лиця розплющились.
Ісаню наче приклеїло. Вмить він опинився у гроті під зеленим водограєм.
…і журкіт, і плескіт, і тиха любов…
О, ні, любов не була тихою. Ісаня почервонів, але суккуб вже заплющив очі…
«як на гріх зелені, то надію дасть, то знов скаже: «зась» - продекламував Ісаня.
Він подивився на суккуба, і вперше почав відраховувати години до вечора.
«Вже нічого більше – хочу тільки флейти в тихому лелінні дальніх вечорів. Мила, будь єлеєм, будь водою Лети…»
***
                РОЗПИСКА
Майстер літературних містифікацій Валь де Мар віддав свій борг у вигляді трьох жіночих сердець Майстрині літературних містифікацій До Лорес в обмін на її власне серце.
Пані До Лорес зобов’язується передати серця їх власницям. Пан Валь де Мар відмовився віддати своє серце будь-кому, цим засвідчуючи, що у нього тепер два серця. У випадку нерівної любові месер Валь де Мар зобов’язується любити вдвічі більше.
Метреса До Лорес визнається нездатною до любові. Її серце передається у володіння пану Валь де Мару на невизначений термін.
***
- То тебе звати Лола?
- Тато хотів мене назвати Лора, а мама – Флора. Не знаю, що краще – бути квіткою чи пташкою?-  вона почала розхитувати своїми білюсінькими ручками, наче терезами.
Ісаня чудувався.  На її правій долонці сидів горобець, на лівій - червоніла троянда.
Здається, він говорив дурно. Вона його не чула. Зненацька обірвавши його на пів-тираді випалила: «Вони вибрали компромісне ім’я Лорес!»
                Вправа кішки!
                Пазюрці висунула
                Пазюрці сховала!
                Пазюрці висунула!
                Пазурці сховала!

- Що ти робиш? Дражниш кота?
- Багато ти розумієш? Це нова йогівська вправа.
               
                Пазюрці висунула!
                Пазюрці сховала!
                Пазюрці висунула!
                Пазурці сховала!
Говорити до Лоли марна справа. Ніколи не отримаєш відповіді. Коли їй щось цікаво, вона вп’ється в тебе очиськами, наче хоче тебе випити.
І все.
Далі мовчить.
І всі Ісанині хитрощі шкереберть.
Лола усе знає. Лола знає правду. Тому ти, Ісаню, можеш не питати Лолу: «Ти гадаєш, що знаєш, про що я думаю?!»
***
Мікура – каре пареса.
Кередо міра купоса.
Бамгура месу кубеса.
Мараві льо-оооо са.

Барадо кіте кум баго.
Ситоя венгу валада.
Сін мана менга кініка.
Німілі сі-ііііі да.

Лола перебирала струни гітари, і наспівувала.
- Що це за пісня? – Ісаня відірвав очі від мухи.  З тих пір як вони оселилися біля ріки, головані  стали їхнім насущним хлібом. Ісаня замилувався  черевцем, що він якраз закінчив намотувати з чорних і золотих ниток.
- Це стара суккубська пісня, – муркнула Лола.
- Дуже сумна. І про що у ній говориться?
- Перекласти це важко. Тому що у вас людей зовсім інша логіка, – заплющила очі Лола. -
Наворожила – і ось тепер сама в лабетах
Любові
щоб просив, і ось тепер сама благаю,
Хотіла, щоб шукав. В очах усіх
твої лиш бачу очі.
Зелені і прозорі.
Надивилась. Навіщо довго так дивилася у них?
Навіщо дозволяв мені дивитись?

Мені чужий ти – й нащось рідний.
Мені ніхто ти – й нащось чоловік, дитина, батько.
А хто тобі я, знаю лише я.
Бо ти мене женеш від себе.
Немила я тобі сьогодні,
хоча були часи, коли тікала я, а ти наздоганяв.
Побачити тебе я хочу лиш затим, аби сказати:
«Тебе я не люблю ні на мізинчик!»
- Так, це дуже дивна пісня, – погодився Ісаня.
- Я ж казала, ти не зрозумієш.
- Ось ти співаєш сумних пісень, а кажеш, що не маєш серця.
- Який же ти ще наївний, Ісаню, – Лола засміялась. – Одна справа співати сумних пісень, а інша сумувати насправді, – Лола важко зітхнула.
Важко було повірити, що це сповнене почуття обличчя нічого не відчуває.
- Не забувай, Ісаню, я лише витвір твоєї фантазії, – прочитала його думки Лола. - Я лише те, що ти в мені бачиш…Єдина людина, якій я віддала своє серце, це месер Валь. Я віддала йому своє серце, щоб він виточив для нього золотого ключика. Адже інакше, як я пізнаю себе? – Лола мрійливо здійняла очі. - Три мої подруги, яким господар Валь виточив ключики до їх сердець, надзвичайно щасливі. Будь-яка дівчина мріє удостоїтися такої честі. І, ти знаєш, мені нелегко прийшлося, щоб він зажадав мого серця. До того ж, він був цілком задоволений тими трьома, що мав…Але містерія полягає у тому, що кожна його наступна дівчина звільняє попередню. Суккуб, якому віддають його серце, перестає бути суккубом, і знову повертається до людського життя.  - В очах Лоли замигтіла сльозинка - Я не знаю, чи це така вже радість, насправді.
               Але вік суккуба короткий.
Лола затягнула ще жалібніше:
«Мікура – каре пареса.
Кередо міра купоса…»
***
Ісані було сумно. Він відчував себе повним ніщо. Лола не любила його ні трішки. На вустах у неї був лише Валь де Мар.
- Чесно кажучи, твій Валь де Мар не здається мені таким вже привабливим. Він здається скоріше якоюсь еманацією зла.
- Я вимушена була наділити месера Валя якостями абсолютного зла…
- ??
- Ти не розумієш, як важко любити без взаємності.
- Я не розумію, - Ісаня пробурмотів напівпошепки.
Раптом він закричав: «Нащо ти мене мучаєш? Для чого я тобі?»
- Ну ти…Це просто робота… - Лола подивилась на Ісаню здивовано, - я гадала ти знаєш – на шляху до Сукхаваті кожного чекає приємне випробування. У кожного є якісь невирішені питання у цьому житті. Знаєш, багато буддистів почуваються краще без бажань, просто тому що вони не можуть їх реалізувати. Ті, кому здається, що вони далеко просунулись на шляху Блаженства, здебільшого мають проблеми відносин.
- То ти вирішення моїх проблем з відносинами? -  Ісаня іронічно хмикнув.
- Ну ти не можеш заперечити, що тобі добре зі мною?
Лола наблизилась до Ісані впритул. Так, Ісаня не міг заперечити. Коли вона так робила, він міг лише одне. Кохатися до тремкої знемоги.
***
- Будьмо примітивні – в тім нема стида! – Лора танцювала у спідничці з бананового листя.
- І не говорім про літературу, – Ісаня не міг опиратись Лолиному запалу.
- К чорту всіх творців, к бісу видавців, к лиху мудреців! – Лола була настроєна войовничо.
Ісаня нічого не міг вдіяти, як і собі сміятись і стрибати, як оглашенний навколо Лоли. Еклерчик підплигував разом з хазяїном. Випрані сімейники сушились на гіллячці.
- Тішитись і спати  - хочеш, дорога?
Перша і остання буде в нас робота,
Вада і чеснота, слабкість і снага,
І єдина думка, і одна турбота!

Так вони танцювали, плигали, бігали одне за одним, купалися у річці, варили юшку на вогнищі.
І сміялися…
Ісаня геть забув свій постійний речитатив: «Наму Аміда Буцу».
Лола геть забула месера Валь де Мара.

ТА       НІ        АМІТАБХА,          НІ МЕСЕР ВАЛЬ      ПРО      НИХ     НЕ ЗАБУЛИ…