Дотрагиваться, как дотрагиваются до книг

***
Дотрагиваться, как дотрагиваются до книг.
Первых строк ослепительный миг.
Протаптывать тропу через снежные поля.
Кто читает тебя? Я.

Кто читает тебя, как стих?
Хватит. Оставь, - слышу из губ твоих.
Словно пристанище поздних птиц,
острые метафоры твоих ключиц.

Читать родинки на груди, на руке,
читать позвонки, что как олово в молоке.
Брайль, прочитанный наугад.
В пальцах запомненный звукоряд.

Пророчествуй, Брайль, и учи,
ее, как книгу, читать в ночи.
Теплых вен ее длинный шов,
список тех, кто от нее ушел.

Так касаются исписанного с двух сторон
листа, полного женских имен,
найденной записной книжки, что полна
адресами тех, кому изменила она.

Дотрагиваюсь до тебя, как до письма.
Это я говорю тебе - тьма,
не касаться твоих предплечий невмочь
мне в сентябрьскую ночь.

Немоты моей речь.
Молчание твоих плеч.
Молчаливы, словно ночная мгла,
чтецы сидят у стола.

Мгла глаза им не застит,
читают книгу твоих запястий.
За строчкой строчку, за шрамом шрам.
Это ты, говорят,  боже, тебя я не сдам.

Ты даешь ткань для письма,
по ней прописи выводит зима,
на ней после, на радость мне,
гласные и согласные прорежутся по весне.

Ты даешь имена, это ты
выводишь, как свет из темноты,
из глубокого молчания голоса в жизнь.
Я не пойму твоих укоризн.

Грамматика удивленной зимы.
Кто это любит всю ночь? Мы.
Медленно дочитываю до конца.
Свет дотрагивается до твоего лица.

с украинского

+ + +
Торкатись так, як торкаються книг.
Перших рядків протоптаний сніг.
Зимова сповільнюється течія.
Хто це читає тебе?
Це я.

Хто це читає тебе, як вірш?
Облиш, говориш,
просиш, облиш.
Останні з прочитаних таємниць –
гострі метафори твоїх ключиць.

Читати родимки і хребці
кольору олова в молоці,
Брайль, прочитаний навмання,
пальців отримане знання.

Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.
Мов книгу, читати її вночі.
Теплих вен її довгий шов,
список тих, хто від неї пішов.

Як торкаються сторінок,
списаних іменами жінок,
знайдених в шафах записників,
з адресами зраджених чоловіків.

Це я читаю тебе, як письмо,
це я говорю до тебе – пітьмо,
граматико зчитаних передпліч,
шрифтів твоїх вереснева ніч.

Мово, якою я мовчу,
мово дихання і плачу,
мово ліній на тихій руці.
Сидять при столі
мовчазні
читці.

Ніхто не скаже,
ніхто не здасть.
Зчитують книгу твоїх зап’ясть.
Зчитують шрамів родинні листи.
Це ти, говорять, боже, це ти.

Це ти являєш тканину письма,
з якої прописується зима,
в яку врізаються навесні
літери – приголосні і голосні.

Це ти даєш імена, це ти
виводиш, мов світло з темноти,
голоси із глибоких мовчань.
Я не розумію твоїх повчань.

Граматико подиву і зими.
Хто це кохає всю ніч? Це ми.
Повільно дочитую до кінця.
Світло торкається її лиця.