Вiрш у двi руки. Дiвчина почина

***
Здається неволя лезо замовила паперове...
Певно хотілось інше, а вийшло знову – накотились білі дими,
Та не сльози то навернулись, а лише очі просякли їдким ...
Причинили брами своїх "екранів", натягнули на очі собі окуляри…
Не виказуя жаль тій неволі,
А дисципліновано зайшли ще далі – у суперечливі стани…
Очима промовляли залежність, вустами покуштували...
І знову нікотинова зброя присоромила...
не рюмсати, діяти, або так або як інакше
но що би хоч щось залишилось у пам`яті,
від нас, пізнавших волю від свого юнатства
і неволю. 
(щиро)

                (с) Ірина Ісаенко, Харків. 

***
И не было печалей, что б печальней
было.
Пусть курят, пьют. Что уходящим нам?
Мы нашим детям ничего такого не оставили,
что бы они могли сказать
в след нам:
Вот, они были!
Целовались и любили.
Рожали,
от непонятных встреч,
в парках и в кустах.
И что они оставили после себя?
Ковры, пожеванные молью,
и кучу слов о ценности своей,
разбитых на множество цитат.