***

*   *   *

Вже сквер під видноколом ізнеміг
Запацявся і з ранку обридався
Пообростав більш в домислах
                й зв’язався
Меланхолійнішими викидами ніг


І ось зірвавсь з віч конденсат
                де затуманів
Пророчий гляд вчора живої синяви
І так поранивсь об слова я мов живий
Об жильну невимовність при коханій

Якби Ти серденько не взяв де я хотів
Прославить всю осіннюю халепу
Я б назбирав тільки рутин дубових
                клепок
Пив світлість лиш кленовиїх спиртів…


О, як це тим вертепом запалав
Мій страдний дух під небом вмить
                булькатим
Де Світлу і Царю ввели ягнят
знайшли й вола
А в теплій розмістили всіх як треба хаті…


І швидше, що це сум тепер проплакав
Оновлений і тугошийний рід
Запізнім каяттям із сходу – в дух порід:
Вітер приніс, мов звіриня, його
                на лапах.

І з туману
із туманів
і вниз нагально
Скапують сльози, де душа чиясь жива
Од Бога, що святий є, Безначальний,
Так в серце з Неба упадали ці слова…

03.11.2004


Рецензии

С 3 по 5 июля состоится Литературный фестиваль в Этномире. В программе – семинары известных поэтов и писателей, поэтический конкурс, посвященный Году единства народов России, книжная выставкая-ярмарка. Приглашаем принять участие →