З прозорим силуетом тебе кличе,
Та ти не зможеш роздивитися обличчя,
І може бути так, що зіркою на небі, а не на землі,
А можеш бути зіркою на дні,
Але з таким чудовим краєвидом,
І знизу роздивлятися китів,
Немовби в небі, немовби полетів,
Спостерігати - то не втеча,
Летіти стрілами не проти, а у течії,
І це доречі все без заперечень речень, затамувавши ноти,
На грудях з кілолітрами лежати,
Так сумно й глибоко! Кричати?
Ні, не треба. Із сумнівами сперечатись.
Мовчати, терпіти і мовчати,
Нікому біля тебе щоб не докучати,
Знеболено хворіти,
Штовхатися від дна,
Все ліпше ніж летіти з неба,
Тим більше, зірка не одна,
Лише тут ти така сумна,
А всі вони розгорнуті до тебе,
Так може бути,
І тільки в темряві без краплі кислороду,
Вдивляючись в холодну воду,
Вода народжує тобі думки такі,
"Зірки, вони на небі і на дні,
Але ж ніяк зірки не на землі,
А ми всі хворі."
Зiрки
© Copyright: Тора Никифоров, 2017
Свидетельство о публикации №117091308407
Свидетельство о публикации №117091308407
Рецензии