Тебе чекаю восени,
під вітром поривчастим,
під дощем не милосердним,
під круговертю багряного листя,
що летить згори,
під небом похмурим,
з тугою Душі пекучої,
сердечним болем зухвалим.
Ти, як вогник в ночі вабиш,
все в тобі здається найкращим.
Ти плеснув мені в обличчя
почуттями любові,
вогнем Душі не задовольнився моїм.
Я берізку - подружку обійму замість тебе,
і попрошу сердечним мукам спокою.
Звичка нас стримує на шляху до вирішальних змін,
вона вогнище спогадів, що не дотліло,
засліплює очі сльозою злою,
береже серце від обману.
Розмінними грошима ніколи не стану,
збережу серце від хули.
Тeбe чeкаю...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117090908128
Свидетельство о публикации №117090908128
Рецензии
