надо - жить...

А кто сказал, что время – лучший лекарь?..
Сочится из рубцов, не склеить шов
и тишина – никчемности аптекарь
не поперёк накладывает – вдоль
молчанья пластырь на условность встречи.
В золе пытается найти ответ
и путается в правилах наречий,
перевирая выбранный билет.
К чему экзамен тот…без диалога?..
Слеза – не оправдание грехов…
змеёй вползла в сознание тревога,
пытаясь, стать одной из аксиом.
Ей дождик подмигнул в осенней стыни,  –
Чего мол, душу чувствами хулить?..
И отчего так горек дух полынный,
когда по телу дрожь и надо – жить…

09.09.2017



*****


А хто сказав, що час – найкращий лікар?..
З рубців сочиться, не з'єднати шов
і тиша не об'єднує навіки,
і істину ніхто тут не знайшов.
Мовчання пластир стягує умовність,
в золі шукаю відповідь зірок
і в павутинні плутаюсь гріховнім,
і в вигадках,що вписані в квиток.
До чого іспит той...без діалогу?..
Сльозу – не приховати за шитвом...
вповзла гадюкою в єство тривога,
щоб стати однією з аксіом.
І дощик їй  підморгує  осінній, –
На  почуття не варто ворожить…
 чому ж нам так гірчить той дух полинний,
коли по тілу дрож і треба – жить?..


Вдохновение здесь: http://www.stihi.ru/2015/05/03/9941