Моя пам'ять плаче над снігами
Назавжди минулої зими.
Притискає пальцями до рани
Трохи зліва, майже між грудьми.
Калинова кров біжить рікою,
Розкидає грона на льоду.
В цей багряний сад, гука луною,
Хочеш, тебе, милий, відведу?
Твої очі покажу трояндам -
Хай падуть навколішки шипи.
Ти моїм засмученим дріадам
Знову рани сіллю окропи.
Оніміють протяги скрипучі ,
Заховавши плач гірких ночей.
"Так, чужий, і раптом неминучий,"-
Хлине шепіт бурею з очей.
Поглядом сухим схиливши верби,
Випий знов з моєї самоти -
Чорного гілля сталеві нерви
Розгорнуть тобі свої мости.
Жодного не викотиться слова
Вогняним риданням по щоках -
У мовчанні жити я готова...
Лиш з твоєю тінню у думках.
***
© Copyright: Анна Рычок, 2017
Свидетельство о публикации №117090801321
Свидетельство о публикации №117090801321
Рецензии