Карбувались на серці тривоги...
Висік біль. Випік,наче листа.
Наче сонях,що краєм дороги...
Наче птаха,що в небо зліта.
Душу горем розкрасило наче.
Сірий колір,прикрив оксамит.
Тож душа не співа вже. А плаче...
Не чарує. А в горі,-горить.
Тихо-тихо. Не чутно і знаку...
Не покаже. Не варт хвилювань.
То погладить бездомну собаку...
Кине хліба...в жаданні бажань.
Дику кішку приручить,напоїть.
Рідний дім,розділив пополам.
Хвилювання за звіра,чи стоїть?
Чи доросла вже не по рокам?
Карбувались на серці тривоги...
Своя правда. Поради. Та біль.
Шанувала дороги й пороги...
І тривоги що ймуть звідусіль.
(Понкратова.О.В.)
Тихо-тихо
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117090707713
Свидетельство о публикации №117090707713
Рецензии