Поховаю ножі і леза,-
в голові, як в жіночій сумці,
буду виважено-твереза,
хай там що зависа на думці.
Чула, бурі штурмують сонце,
й те всім "дах"без кінця зриває...
відгадай, що в сухій долонці?
Там ромашка із мого Раю...
пам'ятаєш,- приніс їх сотню?
Я завмерла від того дива...
мозок рве на часткИ сьогодні,
і душа не на жарт вразлива.
За провину обоє биті
так, що згодились на аскези...
розумію у світлі миті -
туга в серці гостріша леза.
Туга
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117090706157
Свидетельство о публикации №117090706157
Рецензии