То дивно - бути вдячною образі,
що змусила тебе податись геть,-
з усіх моїх сердечних евтаназій,
лиш ти ніс вірну смерть.
Лиш ти примушував розправить крила,
щоб смикати пір'їнки білі вслід...
я боронитися не мала сили
і танула, як лід.
Життя стікало свічкою...наразі
я вже земну не відчувала твердь...
з усіх моїх сердечних евтаназій,
лиш ти ніс вірну смерть...
а потім тиша, відчуття польоту,
про крильця білі лагідна турбота,
а серце (грім і блискавка йому!)
поміщене в відчуження тюрму.
ОбрАза
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117090703432
Свидетельство о публикации №117090703432
Рецензии