Лина Костенко Счастлива тем, что есть немножко неб

Лина Костенко «Счастлива тем, что есть немножко неба …»
(перевод Владимира Туленко)

Счастлива тем, что есть немножко неба,
В тумане две сосны в моём окне.
А ведь казалось, что живого нерва,
Живого нерва не было во мне.


Уже душа не знала, где тот берег,
Устав от бед и малых и больших.
И в громе дня, в оркестрах децибелов,
Мы были, словно хор глухонемых.

Внезапно, - Боже, - после того чада
И разговоров, что равны нулю, -
Я слышу дождь. Он тихо плачет правдой,
О том далёком. Том, кого люблю.

Я слышу тишь. И вновь запели птицы,
Проходят люди в красоте, не в зле.
В пахучей туче, что дождём родится,
Стоит туман, как небо на земле.

Пасутся тени вымерших тарпанов,
На цыпочках приходят в сумрак сны.
Подымет вновь весна бокал тюльпанный, -
За небо выпью и за две сосны!

*****

Ліна Костенко «Щасливиця, я маю трохи неба …»


Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом,— Боже! — після того чаду
і тарапати, рівної нулю,—
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів,—
за небо вип'ю і за дві сосни!


http://www.stihi.ru/pics/2015/03/30/8428.jpg