Вдаль отступили небеса Из Маргариты Метелецкой

на http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037

Вдаль отступили небеса…
И сердце стиснулось тоскливо...
Возможно разве быть счастливой?
Надежда стала угасать…

Деревья, зыбкая трава,
Развейте прочь мои кручины,
Плените вновь души глубины,
Шепча мне нежные слова…

О, дайте мне спасенья хмель,
И чар отрадных вдохновенья,
Чтоб я, застыв от изумленья,
Забыла дум печальных сель…

Ах, осень, полная добра,
Веди в чарующую сказку,
Качай под песенную ласку,
Врачуй меня от едких ран…

Октябрь, мне чутко отзовись
На столь больную  безутешность
И подари былую нежность,
Калины кистью прикоснись…

Грехи притихшие уйдут,
Когда глотну твоих соблазнов,
Пойду искать дороги ясной,
Освободясь  от тяжких пут…
    
         14.08.2017

Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі -
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?

Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...

Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...

Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...

Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність -
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...

Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...