А я її по справжньому кохав,
Недобрі люди з злими язиками,
/Тоді із нас про те ніхто не знав/,
Як марево, повстали поміж нами.
Я знаю, що і я їй любим був,
І спільне щастя вже не за горами.
Чому ж тоді, чому ж я не збагнув,
Що люди ті стояли поміж нами?
А ми, не розібравшись в чому суть,
Дров наламали. Ой… Та як багато!
Що рани ті ніяк не заживуть,
Що стільки літ доводиться страждати.
В собі не розібравшись до пуття,
Крихкий місток спалили за собою.
Нас назавжди розкидало життя
І спільна стежка заросла травою.
Були ми легковажні, молоді.
Ніхто із нас не був тоді «пророком».
Зламали долю ми свою тоді,
Як гілку об коліно, ненароком.
Отак згубили ми свою любов.
Назад вернути, вже нема надії.
Я згадую про неї знов і знов.
Хто не кохав, мене не зрозуміє.
18.08.2017.
А я по справжньому кохав
© Copyright: Александр Пупкин, 2017
Свидетельство о публикации №117090404049
Свидетельство о публикации №117090404049
Рецензии
Ці почуття й мені відомі теж.
Але життя інакше розсудило.
Якщо зустріти іншу він зумів
То мабуть серденько його
Мене ще не любило.
Нехай у вас все зміниться на краще. Не сумуйте за втраченим. Радійте дню прийдешньому. Всіх вам благ.Віра.
Вера Бондаренко-Михайлова 20.09.2017 06:54 • Заявить о нарушении
Але життя інакше розсудило.
Якщо зустріти іншу він зумів
То мабуть серденько його
Мене ще не любило.
Нехай у вас все зміниться на краще. Не сумуйте за втраченим. Радійте дню прийдешньому. Всіх вам благ.Віра.
Вера Бондаренко-Михайлова 20.09.2017 06:54 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.