Мерехтіла, стікаючи, свічка
В гранчаку із зерном в головах –
Упокій дорогого обличчя
І дитячий мій відчай та страх…
А за спиною – люди, як море!
І не плакалось, ніби на зло.
Непролите, страшне моє горе
Розривало і душу пекло.
А коли у холодну могилу
Домовину спустили до дна,
Мене зовсім залишили сили -
Непритомність прийшла рятівна.
Мабуть, в ту безпорадності пору,
Коли зовсім не знала, як жить,
Матір Божа свою омофору
Наді мною розправила вмить.
Я не відала, що тепер буде –
Зовсім юна, зелена була…
Богом послані, добрії люди
Відвели від халепи і зла.
Знов раділа і зимам, і літу.
Був і успіх – кохання, слухач.
Мабуть, матінка з іншого світу
Намолила мені тих удач…
;
2017
Сирота
© Copyright: Нила Волкова, 2017
Свидетельство о публикации №117083004215
Свидетельство о публикации №117083004215
Рецензии
Нилочка, читала со слезами на глазах. Очень проникновенно. Действительно, хоть и трудно, но вела тебя мамина молитва праведными путями.
Храни тебя Господь!
С любовью,
Людмила Киреева-Силенко 20.12.2017 23:15 • Заявить о нарушении
Храни тебя Господь!
С любовью,
Людмила Киреева-Силенко 20.12.2017 23:15 • Заявить о нарушении
Спасибо, Людмилочка! Бывает жизнь, как праздник, а бувает, как вечная битва с судьбой...
Не сдаемся!
Нила Волкова 22.12.2017 20:35 Заявить о нарушении
Не сдаемся!
Нила Волкова 22.12.2017 20:35 Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.