А плакать під дощем,- то примха лиш...
ні прИводу, ні болю,- те в минулім...
безглузді співчуття собі облиш,
почезли досвідом набиті гулі.
Обманюю тебе? себе? когось?
Рясніють краплі щирої відради...
Все, що могло,- між нами відбулось
і пристрасть, і закоханість, і зради...
Поміж барвистих мокрих парасоль,
приймаю дощ прямісінько у душу...
він змиє геть мою гірку юдоль,
яку терпіть не хочу і не мушу.
З полегшенням жадАнним відхрещусь
від спогадів настирних, неслухняних...
сповідуюсь осінньому дощу
аби дістатись спОкою Нірвани.
Примха
© Copyright: Ева Сокол 2, 2017
Свидетельство о публикации №117082903365
Свидетельство о публикации №117082903365
Рецензии