Москва - третий Рим

 Москва – третий  Рим.

Москва – третий  Рим,
И  иного  не  будет.
Пол -  тысячи  лет,
О  том  говорят.
Не  знаю,  как  вы,
Может,  кто  и  осудит.
Но,  как  на  меня,
То  ошибочный  взгляд.

Ничего  в  этом  мире,
Не  было  вечным.
Разве,  что  Солнце,
Над  планетой  Земля.
Но  пройдёт  время,
Оно  тоже  угаснет.
И  станет  уже,
Таким  как  Луна.

А  Рим,  он  хоть  третий,
Кто  б,  не  сказал.
Всё  равно  это  есть,
Только  империя.
И  я  полагаю,
Нам  кто – то  наврал.
В  её  светлое  завтра,
Всё  же,  не  верю  я.

Пошло  уже  в  нас,
Тысячелетье  третье.
Коль  исчислять, 
От  рождества  Христова.
А  я  верю  в  Бога,
В  светлый  разум  людей.
И  убеждаюсь  в  том,
Снова  и  снова.

Что  нам  не  нужны,
Никакие  империи.
Пора  и  от  них,
Совсем  отказаться.
Вместо  войн  и  раздора,
Нужно  двери  открыть.
Строить  Мир  Новый,
И  не  притворяться.

   12:00.26.08.2017.

                До  відома:

«Третій Рим» — релігійно-політична доктринальна міфологія (міф, міфологема) 16 — 17 ст., яка малювала Москву «вершиною світової історії» та мала за практичну ціль підкріпити легітимність претензій Москви на «Візантійську спадщину».
Чернець Філотей, головний ідеолог великого князя Василія Івановича, близько 1500 року сформулював політичну доктрину «третього Риму». Згідно Філофея, людська історія складається з трьох періодів імперії: перший Рим (де Рим — столиця античної Римської імперії), другий Рим (Константинополь як столиця Візантії) і третій Рим (Москва як столиця майбутньої імперії). У той момент, коли навколо Москви складеться нова світова імперія, історія людства завершиться, бо, вважав Філофей, «четвертому Риму не бувати» («Два убо Рима падоша, а третій стоит, а четвертому не быти»).

                Підґрунтя.
 
Формальним ґрунтом для висунення цієї доктрини було одруження другим шлюбом московського правителя великого князя Івана ІІІ на племінниці останнього візантійського імператора Констянтина ХІ — Софії Палеолог. Візантійська імперія мала тоді неабиякий культурний, релігійний та політичний вплив на всю середньовічну Східну Європу. З ближнього оточення Софії Палеолог походили ідеї, що сформулював в своєму посланні старець Філофей. Однак дослідники підмічають, що формально Софія не мала прав на Константинопольський престол, бо походила з «бокової гілки» Палеологів, тобто не була прямим нащадком візантійського імператора. Рушійним мотивом появи тези про 3-й Рим була боротьба князів московських за цесарський (імператорський, царський) титул, та за домінацію князівства московського серед інших східнослов'янських князівств, васалів Золотої Орди.

                Ґенеза.

Генеза власне теорії «Третього Риму» має значно давніше походження, вона пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов'язані з історією другого Болгарського царства, яке претендувало на роль спадкоємця Візантійської Імперії. Духовні особи балканського походження занесли цю ідею до Східної Європи: через Україну до Новгорода і Пскова, де вона знайшла придатний ґрунт, а згодом з відповідними змінами була засвоєна на Московщині. Концепція Філотея в її остаточному оформленні («Москва — Третій Рим, а четвертому не бути») стає в середині 16 ст., за царювання Івана IV Ґрозного, популярною у колах московського уряду й Церкви. Московські книжники того часу, під керівництвом митрополіта Макарія, пов'язували особу царя не тільки з Візантією, але й зі старим Римом (походження московської династії «від Авґуста цісаря»). Теорія «Третього Риму» була повторена в акті утворення Московського патріархату(«Уложенная Грамота» 1589). Занедбана під час Смути поч. 17 ст., вона відродилася за царя Олексія Михайловича й патріарха Нікона, зокрема по приєднанні України 1654 року, і, хоч не стала офіційною урядовою доктриною, мала великий вплив на політику Московської держави й Церкви і здобула собі широку популярність у другій половині 17 ст., від вищих сфер уряду й Церкви до опозиційних кіл населення, зокрема серед т. зв. розкольників — старообрядців(писання М. Добриніна-Пустосвята, «Соловецька чолобитна» тощо). Тим самим вона стала основою й дороговказом національної ідеології й імперіалістичноїполітики Росії на майбутнє. Впливи й відгуки теорії «Третього Риму» були помітні в російській літературі й публіцистиці 18 — 19 ст.

                Наступні трансформації.
 
Слов'янофільство.
 
«Слов'янофільство» — великодержавницька концепція та монархічна доктрина Російської імперії. Як офіційна державна ідеологія існувала у виді популярної формули: «самодержавіє, православіє, народність», що була сформульована російським міністром освіти графом С. С. Уваровим під час царювання Миколи І Романова і була підґрунтям абсолютистської московської держави та її зовнішньої експансії.

 «Російський світ».
 
«Російський світ» — церковна за формою, але за думкою оглядачів та аналітиків геополітична за своєю суттю концепція, котру висунув в своїй програмній промові 3 листопада 2009 московський патріарх Кирил та повторив її в Одесі під час візиту в Україну в 2010 році[1]. Після історичних невдач доктрин «Третього Риму» та слов'янофільства, що були розраховані спочатку на весь християнський, а потім на слов'янський світ, «російський світ» («гундяєвщина») орієнтована лише на східнослов'янські країни Східної Європи — тобто на Україну та Білорусь і водночас веде РПЦ до ізоляції.[2].
Ідеями «Російського світу» користаються як виправданням для відродження Російської імперії.

                Джерело:  Вікіпедія.