Серце матерi

Материнське серце сумує і плаче від болю,
Вона втратила саме дороге що в неї було,
В її сина забрали життя, а в неї крила і волю,
Пройшло скільки часу, а ще нічого не зажило.

Вона не знає життя, рве на собі волосся,
Міцно стискаючи останнє фото свого бійця,
Він вже не побачить блиску води, золотого колосся,
Не обійме рідненьку матусю, не промовить слівця.

А хто ж поцілує натруджені руки, стомлені сонцем,
Ніжно обійме і вкриє пледом плечі в вечірню годину,
Хто зранку посміхнеться, як проміньчик в віконце,
Хто ж як не ти пригорне, мій ангеле, любий сину!?

А скільки таких матерів по всій Україні знайдеться,
Котрі щодень плачуть, сумують за своїм дитям,
А вас запевняю, хто в цьому винен, їм так не минеться,
Не можна так просто і безнаказанно грати життям.

Кому це потрібно щоб країна по троху вмирала,
Щоб кидала під ноги відважні серця юнаків,
Щоб дихала на повні груди, та насолоди не мала,
І все далі грузла в болоті і хилилась від чужих гріхів.

Ми вже втомились ламати свої відважні крила,
Ми горда нація, яка заслуговує на краще життя,
Ми надто сильні, нас ні голод, ні війна не скорила,
І ми підемо далі з гордо піднятою головую у майбуття.