Не ошукай і крил не обітни,
О музо! ми не ходимо юрбою,
Вірші бувають і смішні, і самотні,
Але вони завжди залишаться собою.
Вони то повзають, гризуть цеглини,
То мов птахи літають у горі,
З віків приходять к ним далеких і до нині,
Їх то співають, то у крові запекли.
Не має право їм заплутатись в дрібницях,
Не мають право промовчать коли усі мовчать,
І хоч бува стоять роками на полицях,
Прийде той час коли вони заговорять.
Не ошукай крил не об тни
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117081705622
Свидетельство о публикации №117081705622
Рецензии
Гарно! Первая строчка из стихотворения Лины Костенко, надо было ее выделить. А то как-то все странно.
Владимир Забродько 21.06.2019 21:19 • Заявить о нарушении
Владимир Забродько 21.06.2019 21:19 • Заявить о нарушении