Від краю до краю ходили повісті:
Про звершення літ,
Про силу Совісті,
Про внутрішній стержень,
Про голос вічності,
про вплив закону життя циклічності.
Від ранку до сну
Думки трудилися.
І, мабуть, добре до нас їм жилося,
Отим, що послані були Вишами.
По собі і сліду тут не залишили.
Лиш Дух присутній, як вічна молодість.
Неясний поштовх із-під свідомості,
І шелест трав, мов гравітація,
Стирає межі, шляхи й дистанції.
Єднає слово, планети й олово.
А зрозуміти б все було здорово.
Але чутливість нас всіх покинула,
І розуміння можливе з силою.
Як добре вірить в турботу Сущого.
Терпіння Вічного і Беззвучного.
Бо поки з мріями себе виповниш,
Коліна зітреш і піт випариш
А світ оживає, а світ руйнується,
І бездоганність у серці чується.
Бажання жити почало гримати...
А ти ще хочеш жагу цю втримати?
Края
© Copyright: Наталия Поляк, 2017
Свидетельство о публикации №117081402696
Свидетельство о публикации №117081402696
Рецензии