Відкладеться цей час в нашій пам'яті запахом гару,
пеленою дощів і північним пронизливим вітром,
відволоженим листям, яке помирає у нас під ногами,
і зірок тьмяним розсипом в хмарному небі і вікнах.
Час – ознака і немічі сильних і люті шаленої кволих,
час приниження гідних й самотності мудрих,
час, загрузлий в скорботі і страхах, в дитячому болю,
час надій і життя, що веде за межу, у нікуди.
Віє час небезпекою бурі і сморідом люті гнилої,
і збирає в долоні обривки від сонця, що впало у плесо.
Час шаленої радості й щастя, здобутого з боєм.
Встати час і піти. І лягти під ворожі колеса.
І чужі ми шляхи вибирати все рідше умієм,
і дорогам второваним місця нема під ногами,
і у сотнях років і доріг, перехресть, і боїв і надії
час оцей відкладеться у пам'яті. Запахом гару.
Запах часу
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117080802607
Свидетельство о публикации №117080802607
Рецензии