Бреду по лугу, що біжить, ніби хвилі,
шкода, що одна, не судилося бути разом нам.
Брести в зелений простір
оксамитових колосів килим.
Ромашки схилили голівки вроздріб,
оголошуючи серцю бій.
Волошки в Душу дивляться твоїми очима.
Стою, як незабудка,
поглядом роздягнена, росою мічена,
Душа сльозою відмічена.
Навкруги запах степового сіна,
у голові, як з хмільного полону.
Трава лоскоче ноги ніжною насолодою,
природи казковим дотиком.
Купа кольорів в руках вабить, запахом п'янить.
Обличчя в нього опускаю, як сніжинка на твоєму обличчі таю,
як пушинка від шепоту ніжного відлітаю.
Крізь пальці твоїх рук пропадаю.
Люблю так ніжно - сама не знаю.
Неначе Душу тобі віддала лотерейним білетом,
з ще невідомою відповіддю.
Брeду по лугу...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117080508038
Свидетельство о публикации №117080508038
Рецензии