Ми на вартi

           Моєму пращуру - козаку Єфименку.

Степ широкий, аж до виднокраю
І кремезний, як велетень дуб -
Свідок болю вишневого раю,
Сліз людських і наруги, і згуб.

Він вартує свого побратима,
Що під каменем ліг відпочить,
Запорожської вольниці сина.
Як же треба народ свій любить,

Щоб за нього - і душу, і тіло,
Так хоробро - із шаблею в бій,
Аби ворогу не закортіло
Панувати в сторонці святій.

Як той дуб, ворогам на заваді,
Не ногами - корінням уріс,
Щоб вкраїнці життю були раді
І не знали ні горя, ні сліз.

Кінь і шабля, і скрегіт металу,
Бойовища криваві і смерть,
Що як ворон над ними чигала,
Та тримався він міцно за твердь.

А роки козака посріблили
І дорога додому вела.
Йшов до хати, втрачаючи сили,
До найкращого в світі села.

Заповів - поховати під дубом
У степу, де шумлять ковили,
Та благав: "Бережіть завжди, люди,
Землю ту, що для вас зберегли."

Пам'ятаємо прадіда слово
І боронимо рідний свій край
Від невігластва зайди чужого.
Ми на варті, мій пращуре, знай!