Чому пишу? Не знаю часто сам.
Слова самі десь в лабіринтах долі
Виходять в світ частиною вірша,
Так ніби знов вертаються додому.
Чому вірші? Не проза, не верлібр?
Чому ось так? Адже було б інакше.
Чому все те, чого хотів й створив
Не стало іншим і, можливо, кращим?
Не знаю я. десь в глибині душі.
Десь там в її окраїнах, на волю,
Знов вирвались слова в новім вірші –
Думки знов табунами в чисте поле…
Можливо день такий, можливо тиха ніч.
Можливо свято чи звичайний будень.
Та знову я з собою віч–на-віч.
І день новий слова в мені марудить.
Шукають виходу шалені ці слова.
Про все… про долю, ту що грає жарти з нами.
Про те, що знову розболілась голова.
Що дні нам випадають наче карти.
Сьогодні – козир, завтра – мішура,
Вино сьогодні і хрестом по ньому…
Та досить…
Закруглятися пора.
А то слова навіюють утому…
22.07.2015р
Чому пишу? Не знаю часто сам
© Copyright: Олег Ярмола, 2017
Свидетельство о публикации №117072704904
Свидетельство о публикации №117072704904
Рецензии