Людське безсмертя
(Сонет)
Від дерева лиш пень, а пагони ростуть.
Їх безліч замість стовбура одного.
Той, що в останній вирядився путь,
теж вимолить продовження у Бога.
Допоки друзі ще його несуть
до житла споконвічного німого,
йому шляху в деталях не забуть,
аби вернутися до роду свого.
Так споконвік було і буде так,
допоки й світу, а у нім людини,
що хтось комусь згадається однак
у радісну а чи гірку годину.
Не сіяний ніким, постане мак,
накупаний у росах Батьківщини.
–––––––
© Анатолій Загравенко.
Человеческое бессмертие
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2017
Свидетельство о публикации №117072501370
Свидетельство о публикации №117072501370
Рецензии
