Вечір, спалахують вогні.
Вікна дивляться
очима, що горять
з таємницею між нами.
Горить синім вогнем ніч,
холодна, німа,
у розлуці танучи.
Скільки світанків
проводжало її
у безодню років.
Роки ковзають,
як пісок
крізь пальці,
не утримати їх,
як не старайся.
Сплять зірки
на небі в далечіні,
сплять Діти
Матінки - Землі.
Останній акорд ночі,
у Душі луною звучить.
Вечiр, спалахують вогнi...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117072303305
Свидетельство о публикации №117072303305
Рецензии
