Я намалюю краплями портрет
на склі вікна порою дощовою.
Він збереже думок моїх секрет,
що знов і знов сплітаються в сувої.
Я намалюю твій дівочий стан
і пустотливі, ніжні завжди руки,
і гострий погляд крізь часу туман,
і пісню серця з нотками розпуки.
Я намалюю промені нічні,
що з неба посилають дальні зорі.
Вони, як твої очі чарівні,
крапки розставлять у одвічнім спорі.
Я намалюю жадібні вуста,
що завжди так бажали поцілунку!
Картину цю я бачу неспроста,
вона бринить в душі надії трунком…
Я намилюю лагідну тебе,
що в сонці враз розтанула зимовім,
дощем упавши весняним з небес,
що відродив мене в художнім слові.
19.07.2017
Дощовий портрет
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117071902071
Свидетельство о публикации №117071902071
Рецензии
