Ти не забрав свої речі, сказала вона.
Викинь, сказав, це уже не мої речі.
Правда, згадалось на мить, що з її вікна
видно зірки, як цілуєш її плечі.
Ми поговоримо, тихо спитала вона?
Не поговоримо, тихо сказав і зібрався.
Правда, згадалось на мить, що була весна,
як навесні, наче хлопчик малий, закохався.
Ми... Та уже не вдається казати, що ми.
Небо з вікна і зірки будуть теплі, та інші.
Лічені тижні – і осінь, а там – до зими –
лічені сни без любові і лічені вірші...
Лiченi вiршi
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117071700964
Свидетельство о публикации №117071700964
Рецензии
Пан Міклош,сама собі давала слово -- читати лише один Ваш вірш в день,бо більше ❤️ серце не витримує...Ні,не втрималася й натиснула на це посилання...Мені все зрозуміло до останньої крапочки...бо я,як і Ви,поховала своє перше і останнє Кохання...Лишився тільки той Промінь,що через все життя! І ось коли бачу,як сваряться чи розлучаються люди,завжди хочу кричати --"Які ж ви дурні!Схаменіться,бо ви ще не розумієте,що таке --втрачати на віки вічні!" Треба мати Дар Божий,щоб вкласти сюжет для товстого роману в такий невеличкий вірш!Дякую,пан Міклош,за те,що Ви є!Бережіть себе,бо Ви нам дуже потрібні!Дуже! З повагою до Вас,
Светлана Бублик Краснодон 03.01.2026 18:36 • Заявить о нарушении
Светлана Бублик Краснодон 03.01.2026 18:36 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.